Це ж на хвильку закрити очі й уявити, що таке сто років для людини. Якщо пам’ять застосувати в якості своєрідної машини часу, то можна нагадати багато пережитого за цей період: як позитивних емоцій, маленьких і великих щасть, так і, на жаль, труднощів, які довелося долати. Як не крути, а 100 років – мегакрута подія в житті. Сьогодні сторіччя зустрів Юрій Мельник із Великого Раківця. Без перебільшення, то свято для всієї Білківської громади. Це чудова нагода завітати до ювіляра, засвідчити повагу, вручити подарунки.
До ювіляра завітав Білківський сільський голова Василь Зейкан. Побажав міцного здоров’я, ще неодноразового святкування ювілеїв, тішитися своїми нащадками, ділитися мудрістю з усіма. Він вручив винуватцю свята грамоту сільської ради, грошове підкріплення до неї, а також подарував вишивану картину. Разом із сільським головою привітав ювіляра староста села Великий Раковець Володимир Половка.
Юрій Мельник – дуже набожна людина. То ж і не дивно, що у розмові з гостями він зачепив тему коригування церковного календаря, про що нині багато говориться, зокрема святкування Різдва 25 грудня, до якого не так уже й далеко. Принагідно ювіляр продекламував кілька старовинних колядок, яких знає безліч.
У такій невимушеній атмосфері на обличчі винуватця свята сяяла усмішка. Він радів візиту гостям та щирій розмові з ними.
Ювіляр виховав п’ятеро дітей, які всі живі і здорові, а також має 10 онуків, 16 правнуків, двох праправнуків.
P.S.
Неймовірні відчуття, коли тиснеш руку людині, яка зустріла сторіччя. Та й така цифра на торті – то все ж таки рідкість.
***
Подаємо уривок зі статті «Праця і пісня продовжують життя» відомого фольклориста Закарпаття Івана Хланти, який писав про ювіляра на його 90-річчя в газеті «Срібна Земля». «…Юрій Мельник народився в селянській родині. Дитинство його було важким, хоч вважалося, що народився у заможній, як на той час, сім’ї. До війни у його батьків було чотири корови, двоє коней та декілька гектарів землі. Його батько, Іван Юрійович, певний час працював бировом села. Великий Раковець. Та біда в тому, що він скоро пішов з життя, і все оте солідне, як на той час, ґаздівство звалилося на плечі молодого Юрка, який тільки закінчив 4 класи. Довелося залишити школу і разом зі старшою на три роки сестрою Марією взяти господарювання на свої ще незрілі плечі. Треба було комусь орати, сіяти, косити, взагалі розпоряджатися в господарстві. Односельці згадують, що він з неабияким завзяттям брався до кожної справи. Здавалося, що немає в світі того, чого б він не зміг зробити: орати, сіяти, копати, косити, змайструвати знаряддя для сільськогосподарської праці.
У післявоєнний період під час колективізації землю, коней, і корів забрали в колгосп. Юрій Мельник залишився з голими руками. До 1957 року працює в системі радіофікації та телефонізації Закарпаття. Відтак до 1965 року трудиться будівельником у районній конторі по розбудові колгоспних ферм. Далі до 1982 року , до виходу на пенсію, — тваринником у колгоспі ім.. Чапаєва (пізніше «Виноградар») у рідному селі Великий Раковець.
У молодості на гостині, особливо весіллі, завжди любив співати, був, як то кажуть, заспівувачем. Крім цього, він по-християнськи вихований, бо з дитячих літ полюбив красу дому Божого і постійно відвідував Богослужіння. Він переконався, що церковний спів – це ж величезне духовне багатство нашого народу, яке треба доносити до людей. Юрій Іванович знає церковні мелодії, чимало духовних пісень, на крилосі з іншими дяками співав і читав богослужбові твори…».
