У момент, коли твоїх скронь торкається сивина, настояна на мудрості, досвіді, багаторічній плідній праці, яка завоювала тобі авторитет, маєш що сказати і собі, і іншим. І коли у двері твоє біографії стукає якоюсь мірою зрілий ювілей, розумієш, що кожен вік купається у своїх вершках. Діти знайшли себе в житті, а по хаті бігають внуки, смикають тебе за руку та засипають запитаннями і проханнями: «Дідусю, розкажіть, як ви робили це!», «Поясніть, чому то так називається!». Вони радують тебе своєю кмітливістю, а подеколи й незлою хитрістю. Тебе проймає гордість, і на очі накочуються сльози радості. Хіба це не щастя? Його не купиш за жодні гроші!
І ось Михайлу Івановичу Ціцаку з Імстичова подмухали в спину красні 75 років. Сама доля подарувала йому цікаві збіги. Сьомого червня він святкує день народження, а шостого червня в Україні відзначають День журналіста. Цій професії Михайло Іванович присвятив усе своє життя, шалено закохався в неї, наче невиправний романтик у жінку своєї мрії. Трудовий шлях він розпочинав ще в часи комуністичного режиму. Тоді прискіпливе око партійних босів було дуже пильним. Якесь слово, що їм не сподобалося, могло, м’яко кажучи, дорого коштувати. Але Михайло Іванович і тоді відзначався волелюбністю та уникав хвалебних статей певним вождям, більше зосереджувався на постатях, які були йому до душі. Із 1992 по 2006 роки він очолював районну газету «Нове життя». Як не крути, це певна епоха в житті всього району. І Михайло Іванович писав її історію. Читачі смакували його добірним словом, в кожному рядку відчували глибину думки, ріст як професіонала, щирої та натхненної людини, залюбленої у свою роботу, рідний край.
А ще в нашій пам’яті роки слави радіо «Галі». Певний період редактором районного радіомовлення був і Михайло Ціцак. Тут подавали не тільки новини, а частенько видавали в ефір пісні. Це була дуже відповідальна робота. Адже якщо б раптом ти видав би якийсь ляп, він міг миттєво розлетітися світом, а потім знайомі мали б привід для підколювань. В ефір до Михайла Івановича приходили відомі постаті. Це вимагало щоразу готуватися, щоб бути, як кажуть, «в темі».
Із приємністю Михайло Іванович згадує свою співпрацю з обласними виданнями «Молодь Закарпаття» і «Закарпатська правда». Ще навчаючись в Ужгородському державному університеті, він завів дружбу із такими відомими особистостями краю, як Василь Густі, Василь Ігнат, Степан Пойда, Борис Кушнір. Нині не полишає свою рідну районку. Періодично потішить читачів глибоким матеріалом.
Є ще в ювіляра гарна віддушина. Полюбляє писати вірші. Їх точно можна видати окремою збірочкою. Вони відзначаються неабиякою художньою цінністю.
Разом із дружиною Ганною Юліївною виростили і виховали трьох дітей – дочку Наталку і синів Михайла та Мирона.
І гріх не привітати таку людину з ювілеєм. В знаковий для Михайла Івановича день до нього з подарунками завітали Білківський сільський голова Василь Зейкан, інспектор з благоустрою територій сільської ради Петро Куруц, депутат сільської ради Мирослав Зейкан, голова ветеранської організації Іршавщини Петро Король, багаторічний друг Петро Пітра з дружиною Юстиною та багато інших друзів і знайомих.
Михайле Івановичу! Прийміть щирі вітання. Хай здоров’я тільки міцніє, а криниця натхнення не всихає, тішить сім’я. Нехай ще буде безліч моментів радіти, до хати приходять тільки хороші новини. З роси і води вам!
