Раніше ми, мабуть, більше знали про війну з фільмів, книжок. І як усім серцем співчували герою, котрий відчайдушно боровся зі злом, долав труднощі, проскочив неушкодженим між вибухів, вболівали за нього…
Та Юрій Пітра з Білок на власному досвіді знав, що таке війна. Мобілізувався з перших днів зазіхання російського агресора. За два роки чи не кожна секунда життя на грані. Скільки ж сивини додалося за ці дні від переживань і поглядів в очі смерті. У званні капітана він боровся з ворогом під Бахмутом на Донеччині, в Глухові на Сумщині, Куп’янську на Харківщині. В Запорізькій області під час авіаудару, який наніс агресор наприкінці лютого, Юрій Петрович отримав вогнепальне уламкове поранення. За його життя боролися медики в кількох лікарнях. На жаль, серце захисника перестало битися. Згасла надія кожного, хто переживав, підтримував рідних, близьких, щиро вірив у диво…
Життєву крапку поставлено в 58 років. Сьогодні Героя проводжали в останню дорогу. Односельці зустрічали його навколішки, з квітами. Не вщухає біль у родичів. Розділити горе приїхало з десяток однокурсників захисника. Відспівували Юрія Петровича у греко-католицькому храмі Білок. Нині рідні, стоячи біля тіла, мали змогу сказати йому слова любові, подяки востаннє, вірячи в те, що він все чує уже на небі. І більше з обіймами його не зустріне дружина Алла, з якою прожив 31 рік. Не покличуть по-дитячому батьки: «Юрику, ходи до нас». Не пізнають його любові, тепла та опіки діти…Така жорстока плата за чиїсь хворі амбіції агресора, що полягають у побудові імперії.
До слова, Юрій Пітра народився в сім’ї державних службовців. Закінчив Білківську середню школу із золотою медаллю. Після цього навчався в Українській сільськогосподарській академії в Києві. Там здобув фах вченого-агронома. Працював за спеціальністю в місцевому колгоспі. Відтак був викладачем в Білківському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті.
