Відомому самодіяльному композитору Петру Михайловичу Світлику, яким гордиться не тільки Боржавська долина, але й наша область, виповнилося б 120 років. Безперечно, це постать, якою варто захоплюватися.
Петро Михайлович народився 1 березня 1901 року в Імстичові, в селянській родині, де пройшли його дитячі роки, і він здобув початкову освіту. У 1920 році вступив на підготовчі курси, а потім у 1925 році закінчив Ужгородську учительську семінарію.
Душа Петрика змалку повнилася маминою піснею, тож і в роки навчання глибоко захоплювався музикою. Вчився грати на різних музичних інструментах, співав у хорі. Особливий вплив на становлення музиканта і диригента мала участь у Руському хорі, яким керував відомий на той час митець Олександр Приходько.
Працюючи після закінчення семінарії в Кушниці, Великому Бичкові, Новому Давидкові, Петро Світлик всюди створює учнівські хори, а у Великому Бичкові – хор місцевої інтелігенції та робітників. Та найбільше різноманітний талант народного вчителя, етнографа, фольклориста, композитора розкрився у селі Білки, куди він був переведений на роботу і де прожив до кінця свого життя.
Видатним педагогом-музикантом було створено багато чудових учнівських хорових колективів, які одержували призові місця на різних форумах, а у 1937 році хор Білківської горожанської школи під керівництвом Петра Світлика успішно представляв Закарпаття у Празі.
Першу учительську посаду Світлик одержав у Кушниці в 1925 р. – вчитель початкових класів. Тут він зразу організував дитячий хор, записував народні пісні, які друкувалися в різних часописах, пробував і сам гармонізувати (оранжувати) місцеві народні мелодії.
Починаючи з 1924 року в часописах “Наш рідний край”, а пізніше, в 1926 році, в “Підкарпатській Русі” Петро Світлик публікує свої перші наукові дослідження про закарпатську пісню. Любов до пісні він виніс з батьківської хати, пісня для нього стала “відрадою серця”, тією невмирущою красою, яку леліяв протягом всього життя. На жаль, лише фрагментарно можна відтворити хронологію та географію його пісенних записів, оскільки у тому часі це були записи скорше аматора, як науковця. Проте у своїх коментарях Петро Світлик вчить, як записувати народні пісні, яким способом розрізняти ритми пісень, як визначати характер пісні. Просте, здавалось би, пояснення: “Піснею можна виражати різні почуття: коли верховинець співає собі сумно, що показує на його тяжке життя”, а яке глибоке розуміння душі народної, яке точне осмислення залежності народної поезії від матеріальних умов, розуміння суспільного значення пісні як документа певної епохи! До кожної пісні додаються ноти, а лаконічні коментарі до окремих зразків – точні й доречні.
З 1926 по 1928 роки працював у горожанській школі у Великому Бичкові, де зумів організувати аж два хорові колективи: вісімдесятичленний шкільний хор та чоловічий хор робітників і місцевої інтелігенції. Хори виконували пісні Ізидора Воробкевича, Миколи Лисенка, Берджиха Сметани.
Так, у 1928-1929 роках Світлик, будучи приділений в упражнительну школу при Мукачівській учительській семінарії, керував церковним хором на літургіях.
У 1929-1930 роках він працював у Новому Давидкові. І знову опікувався учнівським хором, з яким вивчив 12 пісень в обробці українських композиторів.
Очоливши у 1945 році середню школу в Білках, П.М. Світлик керує також і одним з кращих в області районним учительським хором, а пізніше багато сил і вміння віддає становленню народного ансамблю пісні і танцю «Кукурудзовод», який не раз успішно виступав на різних мистецьких святах за межами області.
Професор В.В. Гомонай у книзі «Антологія педагогічної думки Закарпаття (ХІХ-ХХ ст..)» справедливо зауважує: «В особі Петра Михайловича Світлика учні бачили авторитетну особистість, яка у всіх відношеннях виховувала власним прикладом. Досконале володіння своїм предметом, чуйність, витримка і справжня батьківська любов до дітей, і в той же час справедлива вимогливість, настирливість, рішучість, почуття відповідальності за навчання і виховання, здатність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі домагатися авторитету – ось які риси характеру були притаманні справді народному і дійсно заслуженому педагогу Петру Михайловичу Світлику».
Другого вересня 1973 року він відійшов у вічність. Жителі Білок і досі пам’ятають його – енергійного, з привітною посмішкою і добрим словом для всіх. З любов’ю згадують рідну домівку і діти П.М. Світлика. А їх у родині вчителів Світликів народилося і виросло шестеро – Віктор, Степан, Юстина, Клара, Едіта і Михайло. П’ятеро з них теж стали вчителями. Вони навчають школярів музики, глибоко шанують народну пісню, з любов’ю передають естафету батька прийдешнім поколінням. І це головне, адже людина живе на землі доти, доки в серцях наступних поколінь живе про неї пам’ять.
За матеріалами праць знаних жителів Білок Петра Пітри та Марії Келемен
Петро Світлик
Випуск Білківської горожанської школи 1937 року. Другий зліва у першому ряду – Петро Світлик
Учителі П. М. Світлик та П. В. Боїшко на подвір’ї школи. Білки, 1953-1954 н. р
У родинному колі. Зліва направо – Петро Світлик, дочка Клара, земляк з Імстичева Михайло Добра; стоять – зять Богдан Микула та син Степан. Білки, 1962 рік
