Наближається день народження нашого відомого земляка. Першого лютого минулого року він міг відсвяткувати ювілей – 90-річчя. Народився цей знаний закарпатський журналіст та майстер художнього слова Антон КОПИНЕЦЬ (01.02.1931-24.08.1980) у селі Імстичово на Іршавщині. У 2016 році в Імстичові на його честь облдержадміністрацією було перейменовано одну з вулиць села.
Через критику радянської влади відбув дворічне заслання в Архангельській області. Звільнений за амністією у рік смерті Йосипа Сталіна (1953).
Навчався в Ужгородському державному університеті, де отримав фах українського філолога. Відтак працював у газеті “Закарпатська правда”.
Антон КОПИНЕЦЬ був одним із перших журналістів Закарпатського обласного телебачення, де працював спочатку ведучим обласного радіо, а згодом старшим редактором телебачення. У редакції його програм побували відомі особистості того часу, зокрема, Юрій Яковлєв і Муслім Магомаєв. Авторська передача Антона КОПИНЦЯ “З народної криниці” висвітлювала народну пісенну творчість Закарпаття, яку наразі творчо розвиває його талановита племінниця Мирослава Копинець.
Антон КОПИНЕЦЬ є автором збірок віршів «Моя весна» (1960), «Василина» (1964), «За тебе в тривозі» (1982). Вони переповнені любов’ю до рідного краю та людей.
Під час одного зі своїх репортажів для телебачення Антон КОПИНЕЦЬ познайомився та поцімборувався з відомим підкарпатським силачем і цирковим атлетом Іваном Фірцаком. Відтак став часто відвідувати село Білки, де записував епізоди життя зі слів відомого Кротона. Завершив свій біографічний пригодницький роман вже в 1969 році, проте ідеологічно відредагована повість під назвою “Кротон (Іван Сила)” вийшла друком через три роки.
За матеріалами Михайла Зана
Уривок з інтерв’ю журналіста Василя Шкірі із екссільським головою Білок Петром Пітрою, котрий добре знав Антона Копинця.
− Пройшли роки і ви, напевне, вже знаєте, що стало йому перепоною аби поповнити письменницькі ряди?
− Авжеж, як на той час, коли панував комуністичний режим, причина була дуже вагома. Першою дізналася про це його дочка Надія. Вона знайшла і прочитала сховані після смерті батька щоденники. Виявляється, його біографія була «заплямована». Антон Михайлович постраждав від радянської влади за свою прихильність до вільної і незалежної України. За часів угорської окупації двічі побував у карцері, а під час радянської влади два роки відбував заслання в Архангельській області. Саме це й було основною перепоною вступу в письменницьку організацію.
Десять років тому разом із письменником Василем Ковачем спочатку завітали до рідної сестри Антона Михайловича, Ірини Михайлівни Галайда – Копинець, а потім уже втрьох відвідали сільський музей «Берегиня». Там побачили багатющий матеріал із життя і творчості родини Копинців. Це про Павла, Ірину і Терезку. Усі вони були талановитими співаками, музикантами, творцями. Антону Михайловичу в музеї присвячено найбільше місця. Привертають увагу твори, видані ще за його життя. За творчістю письменника проводяться різні вечори, конференції і диспути з участю літераторів, вчителів, учнів, жителів та гостей села.
У 2015 році у Білківському будинку культури проходила презентація книги Олександра Гавроша «У пошуках Івана Сили». На цій зустрічі побувала внучка Антона Копинця, Елінка Дегтярьова – Копинець, яка виступила і представила роман «Іван Сила на прізвисько «Кротон», автор Антон Копинець. Видання унікальне тим, що тут подано повну версію повісті про Івана Силу. Із рук Елінки я одержав щойно видану книжку,за що я їй гарно подякував.
− Петре Юрійовичу! Ви часто зустрічалися із Антоном Михайловичем. Скажіть, будь ласка, яким він був у житті?
− Насамперед дуже компанійською, веселою людиною. Його любили і поважали за жарти. Знаючи, що дружина старша на три роки, поміняв їй документи, щоб вони були ровесниками. Ще й день народження її з 13-го виправив на 14-те число. Уже важкохворим на рак, своє 50-річчя відзначив значно заздалегідь, щоб утерти носа долі…
